Фахівці наводять наступні дані щодо розвитку
ринку нанотехнологій. Близько третини всіх світових інвестицій у цій галузі
припадає на частку США. Інші провідні гравці на цьому полі — Європейський Союз
(приблизно 15%) і Японія (20%). Дослідження в сфері нанотехнологій активно
ведуться також у Росії, Україні (як не дивно), Австралії, Канаді, Китаї,
Південній Кореї, Ізраїлі, Сінгапурі і Тайваню. Якщо в 2000 році сумарні витрати
країн світу на подібні дослідження становили близько 800 млн. доларів, то в
2001 році вони збільшилися вдвічі. За прогнозами експертів, розвиток
нанотехнологій через 10—15 років дозволить створити нову галузь економіки з
обігом у 15 млрд. доларів і близько 2 млн. робочих місць.Слід ще раз
підкреслити, що нанотехнології є галузь міждисциплінарна. Позатак, сфери їх
застосування пов'язані із такими науками як фізика, хімія, біологія та
охоплюють такі різнорідні прикладні галузі як: косметику, автомобільні
запчастини, медикаменти, упаковку їжі, спортивну екіпіровку, електроніку і т.
ін. Крім того, активно досліджується можливість використання нанотехнологій у
військовій промисловості, сільському господарстві, ведеться робота по можливому
їх застосуванню для зменшення рівня різного роду забруднення довкілля.
Спеціалісти виділяють чотири основні напрямки
розвитку нанотехнологій:
• виготовлення електронних схем;
• маніпуляція з атомами та молекулами (наприклад,
атомно-силова мікроскопія);
• розробка наномашин, нанороботів;
• отримання нанокристалів та наноструктурних
матеріалів.
В принципі, кожен із цих напрямків заслуговує
окремого розгляду. Однак робити це у одній статті просто не доцільно, зважаючи
на кількість інформації та її «новизну». Тому, спробуємо сфокусувати увагу на окремих
нановинаходах, які мають унікальне значення.
Серед таких «проривних» нанорозробок, на мою
думку, особливо виділяються вуглецеві нанотрубки. Це протяжні циліндричні
структури діаметром від одного до декількох десятків нанометрів і довжиною до
кількох сантиметрів, що складаються із однієї чи кількох згорнутих у трубку
гексагональних графітових площин (графенів) та закінчуються зазвичай
напівсферичною головкою. Їм притаманні незвичайні властивостями, такі, як
неймовірна міцність і здатність проводити тепло і електрику, завдяки чому
карбонові нанотрубки стають ідеальними для поліпшення якості буквально
будь-чого:
• матеріали: надміцні нитки, композитні
матеріали, нановаги;
• мікроелектроніка: транзистори, нанодроти,
паливні елементи;
• капіляри: капсули для активних молекул,
зберігання металів и газів, нанопіпетки;
• оптика: дисплеї, світлодіоди;
• косметика: різноманітні засоби, що містять
активні наночастинки.
А, одностінні нанотрубки (індивідуальні, в
невеликих збірках чи в мережах), крім того, можуть слугувати мініатюрними
датчиками для виявлення молекул в газовому середовищі чи у розчинах з
ультрависокою чутливістю. Такі нанодатчики можуть бути використані для
моніторинга навколишнього середовища, у військових, медичних, біотехнологічних
цілях.
Підкреслю, що нанотрубки, лише окремий приклад,
із великої кількості інших наносполук, які сьогодні знайшли широке застосування
в практично усіх сферах виробництва.
Чи настільки ідеальні нанотехнології?
Але, як відомо, кожна медаль має два боки. Наразі
все частіше починає звучати питання про те, наскільки безпечне застосування
нанотехнологій (використання тих самих наносполук) для людини та
довкілля?
Однозначної відповіді на сьогодні поки ще немає.
Більшість експертів сходяться на думці, що нанотехнології, загалом, є цілком
безпечними. Проте, є й чимало опонентів. Останні, аргументують свою позицію
наступним чином. Якщо взяти до уваги той факт, що мікроскопічні розміри
сприяють створенню міцнішої, еластичнішої та більш проникаючої продукції, це
може означати і те, що наночастки, наприклад, здатні легше проникати всередину
і вражати органи людини (в першу чергу легені, кровоносну систему). Що
стосується небезпеки для навколишнього середовища, то критики
«нанотехнологічного буму» зазначають, що чимало наносполук практично не
руйнуються із плином часу в природніх умовах, а тому додатково потрібно
створювати потужності для їх утилізації. А це, звісно, зайві витрати для
виробника, витрати яких часто намагаються уникнути, просто «захоронюючи» ці
відходи на звалищах. Можна тільки гадати, як потрапляння різноманітних
наночасток може позначитися на живих організмах та екосистемах взагалі.
Вцілому, дослідження безпечності нанорозробок
поки-що, як свідчать факти, проводиться значно менш активно, ніж впровадження
даних розробок у виробництво. Так, наводяться дані, що у США на ”вельми
значущі” дослідження загроз, які нанотехнології потенційно можуть становити, у
2005 році урядом було витрачено всього лише 11 мільйонів доларів, тоді як, на
стимулювання розвитку і застосування нанотехнологій у промислових масштабах -
мільярди. Також постає питання і про заангажованість подібних досліджень…
Та все ж, хотілося б завершити статтю на
оптимістичній ноті. Адже, як би там не було, а нанотехнології вже досить давно
увійшли у наше повсякденне життя, ставши його невід'ємною частиною. Все в руках
людської спільноти. І, сподіваймося, що нанотехнології не стануть новими
засобами руйнації (собі подібних та природи), а тільки допоможуть у освоєнні та
пізнанні людиною цього світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар